Історія писемності і сучасності

Поява писемності уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання.

У стародавні часи людська пам’ять була єдзасобом збереження та передачі суспільного досвіду, інформації про події та людей. Історія знає так звані безписемні цивілізації, де величезна кількість необхідних відомостей просто завчалась напам’ять жерцями, законознавцями, вчителями, а на далекі відстані посилались „живі листи” – гінці.

Попередниками класичної писемності вважаються предметне, вузликове та піктографічне письмо, які допомагали запам’ятовуванню усних повідомлень

У предметному письмі засобами передачі змісту слугували різні предмети (Було поширене серед індіанських племен Північної Америки).

У вузликовому письмі засобами передачі змісту слугували мотузки з зав’язаними на них вузликами (Було поширене у древніх перуанців та скотарських племенах)

У піктографічному (малюнковому) письмі повідомлення передавалось за допомогою малюнків, які викликають зорові асоціації. Виникли наприкінці IV – на початку III тисячоліття до н.е. в Єгипті та Месопотамії. (6 тис. років тому)

Піктографічне письмо з часом поступово трансформується в ієрогліфічну писемність (давньоєгипетська, шумерська та інші найдавніші системи письма). Мистецтво письма, як і вся древня система знань, перебувала в руках жерців. Власне, саме слово „ієрогліф” означає „різьблення жерців”. Щоб стати освіченою людиною, треба було знати напам’ять кілька сотень, а то й тисяч знаків, і грамоті вчилися багато років.
У Шумері, Вавилонії, Ассирії писали тригранними гострими паличками на сирій глині. Кожен штрих був схожий на маленький цвях або кілочок. Тому й писемність цих народів називається клинописом.
Найбільшого розвитку ієрогліфічне письмо досягнуло в Китаї, де збереглося дотепер. Китайське письмо також лягло в основу національного письма Японії та Кореї.

Іншим видом писемності є фонетичне письмо(літерно-звукове, алфавітне). В ньому кожен окремий знак (літера) передає, як правило, один звук.
Однією із найдавніших фонетичних систем є фінікійське письмо, яке використовувалось не лише фінікійцями, але й давніми євреями та моавитянами. Ранні пам’ятки фінікійського письма відносяться до ІІ половини 2 тисячоліття до н. е. Від фінікійського письма походять майже всі алфавітні системи письма, у тому числі грецьке письмо, від якого в свою чергу походять латинське письмо та кирилиця.

Кирилиця є однією з двох (разом із глаголицею) перших слов’янських азбук. Названа за іменем слов’янського просвітителя Кирила. Створена на основі грецького письма в кін. IX – поч. X ст. з доданням декількох літер. Була поширена у південних та східних слов’ян і лягла в основу українського алфавіту.

На сьогодні найпоширенішими у світі є:
Латиниця (абеткова)
Кирилиця (абеткова)
Арабська в’язь (Консонантна писемність)
Хангиль (ознаково-абеткова)
Деванагарі (Абуґіда)
Китайська писемність (логографічні)

Клинопис шумерів

Клинопис — найдавніша система письма в світі, якою користувалися жителі давнього Межиріччя – створена понад 5500 років тому!

Система клинопису була у використанні понад 35 століть, пройшла через кілька стадій еволюції, від 34-го століття до н. е. до 1 століття нашої ери. Він був повністю замінений алфавітним письмом в ході римської епохи і з початку 1 ст. н. е. у світі не використовується жодної клинописної системи. Останній відомий клинописний напис, — астрономічний текст, — було написано у 75 році н. е. Лише в 19 столітті клинопис було розшифровано. Успішне завершення розшифровки датується 1857 роком. Система складається з поєднання знаків для слів і складових знаків.

Проте з останньої третини ІІ тис. до н. е. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти. Ассиріологи вважають, що клинописне письмо поступилося місцем алфавітному не стільки тому, що останнє простіше і зручніше, скільки у наслідок поширення на Близькому Сході арамейської мови.

В епоху Середньовавилонського царства клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому Сході, його використовували навіть єгипетські чиновники. Тому месопотамський клинопис іноді образно називають «латиницею Стародавнього Сходу». Проте з останньої третини ІІ тис. до н. е. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти.

На початку І тис. до н. е. у Месопотамії глиняні таблички змінюються дерев’яними, вкритими воском. Такі дерев’яні таблички потім зброшуровували в книги — ширми за допомогою шнурка. Користуватися такими «книгами» було зручніше, ніж важкими і крихкими глиняними табличками. Іноді клинописні знаки наносилися чорнилом на вологу глину.

Різновиди клинопису використовувалися у настуних державах:
Шумерські міста-держави (понад 2500 – 1000 рр. до н.е)
Аккад і Вавілон (понад 2500 – 500 рр. до н.е)
Елам (2500–331 рр. до н. е.)
Хурритські міста-держави (2000-1200 рр. до н. е.)
Хетська держава (1800–1200 рр. до н. е.)
Урарту (830–650 рр. до н. е.)

Фінікійська писемність

Фінікійська писемність — одна з перших зафіксованих в історії людства систем фонетичної писемності. З’явилася близько 3500 рр. тому та стала родоначальницею більшості сучасних алфавітних і деяких інших систем писемності. Алфавітна писемність — це писемність, де один знак передає один звук.

Фінікійський алфавіт складається з 22 простих за написанням букв. Для запису слів використовувалися тільки приголосні звуки, а значення голосних залишалося на розсуд читача. Напрям запису — справа наліво.

Найдавніші написи, складені з букв алфавіту Фінікії, знайдені під час розкопок в стародавньому місті Біблі (нині місто Джебель).

Від фінікійського алфавіту походить грецький алфавіт, від візантійського варіанту якого походить кирилиця, від якої походить український алфавіт.

Від грецького алфавіту походить також латинський алфавіт та арамейський алфавіт, а від останнього походять єврейський алфавіт та арабський алфавіт.

Китайська писемність

Китайська писемність (кит. ??; піньїнь: zhongwen, «китайське письмо») — стародавній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Кожний знак — це слово, або складова певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об’єкти, абстрактні поняття або вимову.
Знаки китайської писемності широко використовуються не лише в Китаї, але також в японській і корейській писемності.

Найдавніші китайські записи робилися на черепахових панцирах і лопатках великої рогатої худоби. Вони відносяться до періоду правління династії Шан (найдавніші — понад 3700 тому).

Важливо відзначити, що ієрогліфи вживаються для позначення відповідних понять як самостійно, так і в складі сполучень декількох (двох, трьох і більше) ієрогліфів.

Традиційно китайці писали зверху вниз, а стовпці йшли справа наліво. У деяких випадках використовувалося горизонтальне письмо справа наліво.

Кількість китайських ієрогліфів, згідно з китайським словником Кансі, становить 47 035 знаків. Більше половини з них є архаїзмами і у сучасній китайській мові не вживається. Зазвичай, освічений китаєць повинен знати 4 — 5 тисяч ієрогліфів.

Єгипетські ієрогліфи

Єгипетські ієрогліфи (від грец. ?????????? — священні різьблення) — система письма, яка використовувалася в Стародавньому Єгипті. Ця система письма виникла понад 5300 років тому.

Ієрогліфічні надписи збереглися у вигляді різьблень на стінах староєгипетських храмів та папірусних текстів. Окремий ієрогліф може означати як предмет чи поняття, так і певний приголосний звук.

Єгипетське ієрогліфічне письмо виникло дещо пізніше від шумерського клинопису. Питання про те, чи знали єгиптяни про клинопис, і чи не вплинув він на становлення єгипетських систем письма залишається невирішеним.

Формальний та декоративний характер ієрогліфів зумовив те, що вони використовувалися здебільшого для монументальних записів та записів священих текстів. Для щоденних адміністративних і комерційних записів та для листування існувало простіше ієратичне письмо, яке, однак, не витіснило ієрогліфічне зовсім. Ієрогліфами продовжували користуватися як в період перського, так і греко-римського правління в Єгипті. Проте, до 4 ст. залишилося небагато людей, здатних читати й писати, використовуючи цю складну систему письма. Греки та римляни не особливо цікавилися нею, а з прийняттям християнства ієрогліфи вийши із вжитку. В 391 візантійський імператор Феодосій Великий звелів зачинити всі поганські храми. Останній відомий стародавній запис ієрогліфічним письмом (графіті Есмет-Ахома) був зроблений в 396-му.

Починаючи з 5 ст., єгипетські ієрогліфи перестали використовувати, й вони забулися навіть у Єгипті. Стародавні єгиптянами почаливикористовувати коптське письмо — адаптований варіант грецького алфавіту.
Коптський алфавіт став стандартом в IV ст. н. е., коли християнство стало державною релігією всієї Римської імперії; ієрогліфи були відкинуті як поганське зображення поганської традиції, непридатні для написання біблійного канону.